Українська електронна енциклопедія освіти

Прокопович В'ячеслав Костянтинович

Прокопович В’ячеслав Костянтинович - (іноз. Prokopovych Viacheslav) - український педагог, історик, політичний і громадський діяч, публіцист.

Прокопович В’ячеслав Костянтинович

Ім’я особи	Прокопович В’ячеслав Костянтинович (іноз. Prokopovych Viacheslav)
Інші прізвища	С. Волох, В. Черепин
Роки життя	22.06.1881 - 07.06.1942
Науковий ступінь	-
Вчене звання	-
Напрями діяльності	освітня, громадсько-просвітницька, політична діяльність
Наукова школа	педагогіка
Місце народження	Київ, Україна
Місце смерті	Бесанкур, Франція
Поховання	Бесанкур, Франція
Alma mater	Київський університет Святого Володимира
Magnum opus	Книжкові видання: «По дорозі до рідної школи» (1912), «Народня школа й рідна мова на Україні» (1914); статті в часописах: «Світло», «Вільна українська школа», «Тризуб»
Відзнаки	-
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/prokopovych-v-k/

Життєпис

Народився 22 червня 1881 р. в Києві в родині священика Костянтина Прокоповича. Помер 7 червня 1942 р. в м. Бесанкур, Франція.

Освіта

Середню освіту здобув у Білоцерківській гімназії. У 1900–1904 рр. навчався на історико-філософському факультеті Київського університету Святого Володимира.

Діяльність

Педагогічна діяльність

Викладав історію в київських державних і приватних гімназіях (жіночій гімназії А. Жекуліної (1909), Комерційному училищі І-го товариства викладачів (1912), Першій українській гімназії імені Тараса Шевченка (1917) та ін.).

Працював на посаді бібліотекаря в Київському міському музеї.

Під час Української революції був членом Української Центральної Ради та долучився до створення першого Міністерства освіти. На початку 1918 р. – міністр освіти, сприяв українізації школи. Після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського вийшов з уряду. У 1919 р. – на початку 1920 р. працював у Києві разом із О. Гермайзе, В. Дурдуківським, С. Єфремовим. У травні – жовтні 1920 р. був головою Ради Міністрів Української Народної Республіки (УНР). Підтримував українізацію закладів вищої освіти.

Наукова діяльність

Перші наукові розвідки історичної та літературно-критичної тематики були опубліковані в журналі «Київська старовина» під псевдонімом В. Черепин (1902–1905).

Досліджував сторінки минувшини України, зокрема Києва, проблеми національної геральдики, символіки, сфрагістики. Підготував декілька історичних праць, що вийшли друком вже після смерті. Низку статей написав із педагогічної тематики. У своїх публікаціях порушував питання щодо навчання дітей рідною мовою, національного виховання, виховання історичної свідомості української молоді, ролі української літератури й україномовного Святого Письма в освіті, популяризації постатей Тараса Шевченка й Бориса Грінченка.

У грудні 1913 р. виступив із доповіддю на Петербурзькому з’їзді діячів народної освіти, у якій доводив необхідність викладання українською мовою в народних школах України. Наслідком виступу стало позбавлення його можливості викладати в закладах освіти.

Науково-експертна діяльність

У 1911–1914 рр. – редактор українського педагогічного часопису «Світло».

У 1925–1939 рр. займався виданням громадсько-політичного й літературно-мистецького тижневика «Тризуб».

Міжнародне співробітництво

Наприкінці 1920 р. вимушено емігрував з України, деякий час перебував у таборах інтернованих у Польщі. Наприкінці 1923 р. разом із С. Петлюрою виїхав до Будапешта, потім – до Відня, Женеви, Парижа. Був однією з найпомітніших постатей української політичної еміграції, адже обіймав важливі посади в уряді УНР в екзилі, зокрема з 17 липня 1923 р. до червня 1926 р. очолював Міністерство культурно-освітніх справ.

За сприяння В. К. Прокоповича 1927 р. в Парижі засновано Українську бібліотеку ім. Симона Петлюри, яка стала важливим культурно-освітнім осередком не тільки в житті української діаспори Франції, а й усього українського світу. Виступав із науковими доповідями в бібліотеці та неодноразово брав участь у засіданнях Українського історико-філологічного товариства в Празі. Активно долучився до створення Українського академічного комітету, який виконував функції представництва України в Комісії міжнародної інтелектуальної співпраці при Лізі Націй (1925).

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Був активним учасником українського громадсько-політичного руху. З 1905 р. – у складі Української радикально-демократичної партії (УРДП), у 1908 р. став членом Товариства українських поступовців (ТУП), у 1912–1915 рр. співпрацював із культурно-просвітницькими осередками «Український клуб» та «Родина». Під час Української революції в 1917 р увійшов до лав Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ), яка об’єднала ТУП та УРДП. У той же період долучився до створення Товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва в Україні. Був учасником київської «Просвіти».

Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю

Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)

Основні праці

Автор публіцистичних і науково-історичних праць, зокрема низки статей, у яких порушував питання щодо відродження української школи, навчання рідною мовою. Окремі з них присвятив відомим українцям (Б. Грінченко, Т. Шевченко). Довів, що Шевченко є символом національного відродження, рекомендував його твори для вивчення в закладах вищої освіти.

Статті публікував в українських часописах: «Світло» (1910–1914), «Вільна українська школа» (1917–1921), «Тризуб» (1925–1940).

Досягнення

Прокопович В. зробив вагомий внесок у консолідацію української наукової діаспори та популяризацію здобутків українських учених у європейському інтелектуальному просторі.

Визнання

Ювілейна монета номіналом 2 гривні, випущена Національним банком України до 125-річчя від дня народження В’ячеслава Прокоповича. Монету введено в обіг 10 квітня 2006 р. Вона належить до серії «Видатні особистості України»

Артефакти В. Прокоповича на віртуальній виставці «Українська революція в особах» на вебсайті Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки (ЦДАГОУ)

Листи В. Прокоповича до Л. Садовської та Ф. Слюсаренка від 12 листопада 1922 р. та 2 грудня 1927 р.

Постать В. К. Прокоповича в онлайн-проєкті «My Calendar. Педагогічний календар» Педагогічного музею України

Віртуальна документальна виставка «135 років від дня народження В. К. Прокоповича (1881–1942) – українського громадського, політичного і державного діяча” на сайті Центрального державного історичного архіву України, Київ (ЦДІАК України) 1922 р., вересня 3. – Лист керівництва Архіву-музею визволення України (м. Відень), до складу якого входив директор Архіву-музею В. К. Прокопович, до П. П. Скоропадського з проханням передавати до Архіву-музею матеріали, що стосуються відродження і визволення України, та долучитися до збору пожертв на утримання Архіву-музею. ЦДІАК України, ф. 1219, оп. 4, спр. 149, арк. 1, 2 і зв.

Могила В. К. Прокоповича на цвинтарі в м. Бессанкур (Франція)

Нагороди

Родинні зв’язки

Дружина (з 1931 р.) – громадська діячка Прокопович (Веселовська, Мєшковська) Єлизавета Олександрівна (26 жовтня 1888 р.).

Додаткові відомості

Фотогалерея

В. К. Прокопович. Гурзуф, 1913 р.
В. К. Прокопович
Портрет В. К. Прокоповича. 1921 р.
В. К. Прокопович. 1930-ті рр.
В. Прокопович та Є. Мєшковська. Середина 1920-х рр.
В. і Є. Прокоповичі на балконі свого будинку у м. Бессанкур (Франція). Кінець 1930-х рр.
У цьому будинку в Києві, що на вул. Богдана Хмельницького, 50, бл. 1910 – 1912 рр. у квартирі № 9 проживав В. К. Прокопович
Будинок, в якому мешкав В. К. Прокопович у 1912–1914, 1917–1919 рр. у квартирі № 14 (Київ, вул. Саксаганського, 123)
1917–1919 у цьому будинку (Київ, бул. Т. Шевченка, 14) містилися генеральне секретарство освіти УЦР, Міністерства народної освіти УНР і Української Держави, які очолювали в різний час видатні діячі культури і науки. В лютому – квітні 1918 р. міністром освіти був В. Прокопович. Нині – це Інститут філології КНУ ім. Тараса Шевченка
Будівля в Парижі, у якій розташовувалося перше приміщення Української бібліотеки імені Симона Петлюри у 1926 р. (19, rue des Gobelins).
Сторінка паспорта В. Прокоповича, виданого Місією УНР у Франції 28 жовтня 1930 р.
Урочиста обітниця В. Прокоповича на вірність Уряду Української Народної Республіки. 22 січня 1937 р., на чужині.
Обкладинка видання: Волох С. [В. К. Прокопович]. По дорозі до рідної школи. Київ: Вік, 1912. 36 с. (Наші справи; № 16).

Відеоматеріали

Цікаві факти і висловлювання

«Наш ідеал – національна школа…» (В. Прокопович «Невиконані постанови»).
«… національне виховання, – трудне без школи, неможливе без рідної книжки» (В. Прокопович «Книжка дітям»).
«Все, що цікаве хлопцеві чи дівчині, все, що потрібне йому, все, що хоче він і треба йому прочитати, що може щось дати його розвиткові, – все це повинен він знайти в рідній літературі і своєю мовою» (В. Прокопович «Книжка дітям»).
«… в загальній системі виховання й навчання не можна ж обминути історії рідного краю, власне – з поглядів ідеальних і практичних – вивчення й знання рідної історії повинно займати в школі почесне місце… треба починаючи од близького переходити до далекого, треба на місці знайомитись з рідною історією, її пам’ятниками… Цього ж вимагає здорова педагогіка» (В. Прокопович «Історичні згадки»).
«Ми певні, не один учень з тих, що їздили на козацькі могили, зацікавиться минулим рідного краю, запалиться героїчними вчинками предків-козаків, перейметься до них симпатією та пошаною, захопиться величною епопеєю боротьби за волю. А то кращий стимул до читання, захочеться довідатись докладніше про подію та її героїв, а допадеться хлопець до книжок історичних, то й туман розвіється й в голові йому розвидниться» (В. Прокопович «Історичні згадки»).
«… ми вже давно переконалися, що все, що треба нам знати, як свідомим синам свого народу – його мову, історію, літературу, географію, – все те, всі ті конче потрібні відомості повинні ми придбати самі собі, самотужки, і то придбати ззамолоду, ще за наших шкільних років, коли ми справді хочемо бути корисними громадянами і зараз за школою на порозі життя стати до певної роботи» (В. Прокопович «По святах»).
«…з боку чужої мови в школі, і крім деморалізації, яка роз’їдає душу народну, загрожує й інша небезпека – творчим силам народу. Адже слово пов’язане з уявленням, уявлення пов’язані з народною психологією, з усім укладом життя, що випливає з багатовікового минулого, є різними в різних народів. І тому неминуче в результаті заміни рідного слова, яке зжилося з усім єством людини, словом чужим буде відома плутанина, неминуча заміна чітких уявлень неясними та плутаними, неясність думки. Якщо далі погодитися з глибоким знавцем законів мови Потебнею, що “мова є засіб не виражати вже готову думку, а створювати її, що вона відображає сформований світогляд, його діяльністьˮ, то доведеться дійти висновку, що якщо не розвивається мова, то не може розвиватися і народна думка, творчі сили народу вмирають» (В. Прокопович «Народна школа і рідна мова в Україні»).

Довідка

Прокопович В’ячеслав Костянтинович (іноз. Prokopovych Viacheslav) - український педагог, історик, політичний і громадський діяч, публіцист, , , .
Місце народження - Київ, Україна (22.06.1881 - 07.06.1942).
Місце навчання - Київський університет Святого Володимира.
Місце роботи - Київ, Україна.
Напрями діяльності - освітня, громадсько-просвітницька, політична діяльність.
Найвизначніші праці - Книжкові видання: «По дорозі до рідної школи» (1912), «Народня школа й рідна мова на Україні» (1914); статті в часописах: «Світло», «Вільна українська школа», «Тризуб».
Основні нагороди - .
Науковий напрям - педагогіка.

Пов’язані статті УЕЕО

Джерела

Березівська Л. Прокопович В’ячеслав Костянтинович. Педагоги України (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.): енциклопедичний біографічний словник / НАПН України, ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського; наук. ред. Березівська Л. Д. Вінниця, 2025. С. 303–304. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/745951/1/Енциклопедичний%20словник .pdf#page=304 (дата звернення: 03.04. 2026).
Завальнюк О. М. Українська еліта і творення національної університетської освіти: фундатори й будівничі (1917–1920 рр.). Кам’янець-Подільський: Абетка-Нова, 2005. 496 с.
Міхно О. Педагогічний календар. Червень 2021. Постаті. Освіта і сусп-во. 2021. Черв. (№ 6). С. 11. URL: https://lib.iitta.gov.ua/730962/ (дата звернення: 03.04. 2026).
Прокопович В. К. Народна школа і рідна мова на Україні. Педагогічний дискурс про реформування загальної середньої освіти в Україні (ХХ – початок ХХІ ст.): хрестоматія / Лариса Березівська; НАПН України, Від ня філософії освіти, заг. та дошк. педагогіки, ДНПБ України ім.В. О. Сухомлинського. Вінниця, 2024. С. 97–107. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/741965/4/хрестоматія%20Березівська%20Л.%20електр%20%281%29.pdf#page=97 (дата звернення: 03.04. 2026).
Палієнко М., Срібняк І. Вячеслав Прокопович у боротьбі за українську державність та національну ідею: штрихи до портрета політичного діяча і науковця. Архіви України. 2022. № 3. С. 32–78. DOI: https://doi.org/10.47315/archives2022.332.032.
Прокопович В’ячеслав Костянтинович (22.06.1881 – 07.06.1942): сторінка інформ.-бібліогр. ресурсу «Педагоги України та світу» / матеріал підгот.: Березівська Л. Д., Демида Є. Ф.; наук. керівник Л. Д. Березівська. Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського: офіц. вебпортал. Київ, 2026. URL: https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/prokopovych-v-k/ (дата звернення: 03.04.2026).

Автор

Березівська Л. Д., Демида Є. Ф.

Оприлюднено: 27.08.2026

Останні зміни: 26.09.2026